САВІН Дмитро Михайлович
Там, де місяць упав в терикони,
Там, де з граду страшенний салют,
Де немає ні сну, ні покою
Та ковтаєш повітря, як ртуть,
Захлинувшись гіркою сльозою
Розумієш, що не повернуть.
Зазираєш у небо і зорі,
Хочеш ще побратима почуть.
Його жарти були недоречні,
Не таким він був, як усі!
В вуха досі мені він сміється,
Я неначе в глухому куті.
Піксель знову промоклий від поту,
Сонце край терикону відкрив,
Я так хочу покликати Бога,
Тільки б він мої думи почув.
Знову чую привіти від ворога,
Десь далеко і Каб прилетів.
Видно, хлопці рушають до Бога,
Там, де душі загиблих у стрій.
Ну а я хочу чуть побратима
І гукаю його, не мовчу.
Тільки в відповідь кожну хвилину
Чую тишу німу та сумну.
23.05.2024
Присвячено Дмитру Савіну, позивний "Директор"
Автор Роман Мартинайтус
Дмитро Михайлович Савін народився 9 листопада 1989 року в місті Радивилів на Рівненщині, а проживав у Василькові, що під Києвом. Вищу освіту здобув у Державному університеті інфраструктури та технологій. Розпочав кар'єру на "Укрзалізниці" — від провідника до керівника відділу закупівлі вагонів. Дмитро захоплювався пішими походами, спортивним орієнтуванням, танцями, та особливо яхтингом — понад десять років плавав по Дніпру, змагався в регатах і мріяв про власне вітрильне судно.
З початком повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року Дмитро добровільно вступив до лав захисників. Службу розпочав у Першому відділі Обухівського РТЦК та СП, у підрозділі з неофіційною назвою "Мурахи". Наступного дня вже обороняв місто Васильків від ворожих ДРГ, що намагалися атакувати військкомат і зірвати мобілізацію. Разом із побратимами тримав оборону летовища 40-ї бригади тактичної авіації "Привиди Києва". Згодом був відряджений на Чернігівщину для захисту кордону.
У 2023 році перейшов до спецпідрозділу "Артан" ГУР МО. Служив у мінометному підрозділі, потім у ПТРК, брав участь у морських рейдах і операціях у тилу ворога. Боївий досвід здобував на Запорізькому напрямку, під Бахмутом, Куп’янськом і в Часовому Ярі.
31 травня 2023 року під час артилерійського обстрілу був тяжко поранений. Незважаючи на травми, зміг допомогти побратимам і викликати допомогу, врятувавши їхнє життя. За це отримав відзнаку Командувача ЗСУ "Золотий хрест". Після лікування, не повністю відновившись, повернувся до служби та обороняв острів Зміїний. За мужність і відданість удостоєний нагороди ГУР МО "За бойові заслуги".
Успішно керував операціями, знищував ворожу техніку, залишався прикладом для побратимів — завжди усміхнений, рішучий, справедливий командир.
20 травня 2024 року Дмитро загинув у Часовому Ярі під час ротації. Ворожий дрон уразив бронеавтомобіль. Дмитро прийняв рішення не посилати новобранців, а особисто взяв участь у бойовому чергуванні. Смертельні поранення стали для нього останніми.
Позивний Дмитра — "Директор", через жартівливе прізвисько на "Укрзалізниці". Єдиний син мами Алли Ігорівни. Мріяв про дім, родину, дітей. Був добрим, відповідальним, цілеспрямованим. Міг не служити — мав бронь, але пішов добровольцем.
Колеги та побратими згадують його як лідера, який не підвищував голосу, завжди допомагав, дарував надію, підтримував. Його вважали людиною, що приносить світло навіть у найтемніші часи.
Побратим "Кок" згадує, як Дмитро, поранений і засліплений, зміг знайти рацію та викликати допомогу, врятувавши кількох товаришів. "Укрзалізниця" втратила свого янгола, а побратими — незамінного друга.
Похований на Алеї Слави у Василькові. У гімназії №1, де навчався, відкрито меморіальну дошку. Спецпідрозділ "Артан" увічнив його пам'ять у Михайлівському соборі. Петиція про присвоєння звання Героя України набрала 25 тисяч голосів і перебуває на розгляді.
Світла пам’ять Дмитру Савіну. Герою України, захиснику, сину, другу, командирові.
